Анастасія Василівна (княгиня київська)
Анастасія Василівна (нар. близько 1397–98 — пом. 1470) — друга донька великого князя московського Василя І Дмитровича од литовської князівни Софії Вітовтівни.
У 1417 році, зміцнюючи стосунки з Литовсько-Руською державою, батько видав її заміж за Олелька Володимировича, майбутнього князя київського. Згідно з тевтонським рапортом, весілля, що його справив внучці Вітовт, почалося 22 серпня й тривало цілий тиждень[1]. В посаг дівчина дістала малоярославецькі волості Передол і Почапод (згодом 1458–59 р. вона дарувала їх Троїце-Сергієвому монастирю, ігумен котрого Васіан у той час перебував у Києві з місією «укрепления православного христианства»[2], причім Олельковичів було внесено до пом'яника цієї обителі[3]).
Осінню 1421 Анастасія навідала отця в Москві, воротившись за тиждень перед Різдвом[4].
Під час династичної війни у ВКЛ Олелька з сім'єю по велінню Сигізмунда Кейстутовича було ув'язнено: його самого посадили в Кернові, тоді як Анастасію, синів Семена та Михайла — в Утянах. Це, найімовірніше, сталось в період між весною чи то пак літом 1434 й початком лютого 1435, оскільки ще на зламі 1433–34 р. князь та родина видали в своїм двірці Турець грамоту для Лавришівського монастиря. Невдовзі після того, як Сигізмунда у березні 1440 вбили змовники, пани радні звільнили їх[2][5].
Пізніш княгиня спричинилась до міжусобиці на землях північно-східної Русі на стороні брата Василя II, осліпленого в 1446 Дмитром Шемякою. Вона всіляко допомагала його прибічникам, які втекли до ВКЛ, а також підіслала в Москву свого шпигуна, киянина Полтинка, щоб стежити за діями Шемяки та вчасно повідомляти братові про його наміри. Листувалась з митрополитом Іоною[6][4].
У шлюбі народилось двоє чи радше троє синів і кілька дочок:
- Семен (1420 —1470), з волі великого князя Казимира IV посів київський престол (1455–70);
- Михайло (пом. 1481), князь копильський і слуцький, намісник у Великому Новгороді (8 листопада 1470 — 15 березня 1471), страчений за спробу державного перевороту;
- Олександр (лат. Alexander Alexandri ex ducibus Russie), згаданий в метриці Краківської академії під 1455 роком (за твердженням польського історика Яна Тенговського)[7];
- Барбара (1428–29 —1492), пішла під вінець з кн. Болеславом IV Мазовецьким[5];
- Юліана, стала дружиною кн. Юрія Семеновича Гольшанського[3];
- Феодосія (Федька), побралась із кн. Семеном Юрійовичем N[7];
- NN вийшла заміж за кн. Юрія Федоровича Пронського, емігранта до ВКЛ[8];
- Євдокія (пом. 1467), перша жінка молдавського господаря Штефана III (з 1463)[8];
- Олександра, була одною з молодших, 6 квітня 1460 вона дарувала Краківській академії золотий ланцюг вартістю 36 флоринів[7].
- ↑ Скеп'ян А.А. Князі Слуцкія / А.А. Скеп'ян. — Мінск : «Беларусь», 2013. — С. 15. — ISBN 978-985-01-1049-7.
- ↑ а б Русина О. В. Україна під татарами і Литвою. — Київ : Видавничий Дім «Альтернативи», 1998. — С. 123, 127. — ISBN 966-7217-56-6.
- ↑ а б Бенцианов М. Московско-литовские связи XIII-XVI вв. по данным синодиков и вкладные книг // Российская генеалогия: научный альманах. Выпуск двенадцатый. – М.: Старая Басманная. — 2022. — С. 17-18.
- ↑ а б Симеоновская летопись (Полное собрание русских летописей. Т. 18). — Москва : Знак, 2007. — С. 166, 202.
- ↑ а б Воронин В. А. Князья Олельковичи — претенденты на власть в Великом княжестве Литовском // Studia Historica Europae Orientalis. — 2016. — Вип. 9. — С. 98-99, 103. — ISSN 2079-1488. Архівовано з джерела 5 червня 2020. Процитовано 2024-08-25.
- ↑ Славянская энциклопедия. Киевская Русь-Московия: в 2 т. Т. 1 А-М / авт.-сост. Богуславский В. В.; науч. ред. Куксина Е. И. — Москва : Олма-Пресс, 2005. — С. 25. — ISBN 5-224-02249-5.
- ↑ а б в Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław, 1999. — S. 88-90. — ISBN 83-913563-1-0
- ↑ а б Базилевич К. В. Внешняя политика Русского централизованного государства. Вторая половина XV века. — Москва : Издательство МГУ, 1952. — С. 246-247.